Вітер знає моє ім’я

Маленький Самуель Адлер живе у прекрасному помешканні старовинного віденського дому — здається, що і в новому романі Ісабель Альєнде дім відіграватиме неабияку роль: там є мамин рояль, Самуелева скрипка, вітражі й багато чудових речей. Однак цей затишний маленький світ, родинне вогнище і родина будуть зруйновані у листопадову «кришталеву ніч» 1938 року. Шестирічного малюка відправлять на чужину, аби врятувати, а далі оповідь йтиме пунктиром, роман втратить усі свої розкішні запахи, барви та звуки, задерев’яніє й душа малого скрипаля, якого не розбуркає навіть волелюбна й бунтівна жінка, яка згодом трапиться на його життєвому шляху. Грубшим чи тоншим пунктиром з’являтимуться в книжці й інші персонажі з різних часів і місцин. Буде також новий дім, але родинним вогнищем він не стане. Допоки в книжці не з’явиться Аніта, маленька дівчинка, загублена в чужому світі серед чужих людей, в якої — лише лялька і віра в те, що «є зірка, де всі люди й звірята щасливі, і це краще за рай, бо не треба вмирати, аби там опинитися».