Пам’ять речей

Якщо речі, що слугували людині, «мають душу» (Рей Бредбері), то, певно, – й пам’ять. Не було б ні «Сліз речей», ні «Усміху речей», якби не пам’ять, якій не дає всохнути сльоза зворушення – хай від смутку вона, хай від радості. В «Пам’яті речей» – про речі наші й античні, про світ, що нас оточує, про людину в цьому світі, про думки, які, як це розуміли стародавні, і є виявом людського життя.